Вогнем і мечем - Страница 278


К оглавлению

278

Коли ж нарешті пітьма огорнула землю, самі переможці злякалися того, що натворили. Не пролунало над табором «Te Deum» і не радості сльози, а сльози суму і співчуття котилися зі шляхетних королівських очей.

Так було розіграно перший акт драми, авторство якої належало Хмельницькому.

Але Богун у той страшний день не наклав головою разом з іншими. Одні говорили, що, побачивши неминучість розгрому, він перший врятувався втечею, інші – що йому врятував життя знайомий лицар. Правди так ніхто і не довідався.

Одне лише ми достеменно знаємо: в наступних війнах ім’я його часто згадувалося серед імен найславетніших козацьких вождів. Послана чиєюсь мстивою рукою куля наздогнала його декількома роками пізніше, але й тоді ще закінчити земний шлях йому не настав час. Після смерті князя Вишневецького, що не витримав злигоднів ратного життя, коли лубенську його державу було відірвано від Речі Посполитої, – Богун заволодів більшою частиною цих земель. Говорили, що під кінець він і Хмельницького над собою визнавати відмовився. Сам Хмельницький, зломлений, зневажений власним народом, шукав заступництва на стороні, гордий же Богун відмовлявся від усякої опіки і готовий був шаблею захищати свою козацьку вольницю.

Говорили також, що усмішка ніколи не показувалася на обличчі цього незвичайного чоловіка. Жив він не в Лубнах, а в сільці, яке відбудував на попелищі і яке називалося Розлоги. Там начебто й помер.

Міжусобні війни пережили його й тяглися ще тривалий час. Потім прийшла моровиця, потім шведи. Татари стали постійними гістьми на Україні та щоразу юрбами гнали місцевий люд у неволю. Порожніла Річ Посполита, порожніла й Україна. Вовки вили на руїнах міст; квітучий колись край перетворився на гігантську гробницю. Ненависть уросла в серця й отруїла кров народів-побратимів, і тривалий час із жодних вуст не можна було почути слів: «Хвала Всевишньому, і на землі мир, у людях благовоління».

Словник історичних постатей

Барабаш Іван – черкаський сотник. Був разом із Хмельницьким послом до короля Владислава IV, а потім приховував королівські листи, які Хмельницькому вдалося забрати у нього хитрістю. Загинув Барабаш на початку повстання під час бунту підпорядкованих йому реєстрових козаків.


Богун Іван (у романі Юрко, Єжи) (? – 1664) – козацький полководець. Учасник героїчної оборони Азова від турецьких військ (1637–1642), боротьби проти нападів татар. У 1650 році був призначений кальницьким полковником. У 1651–1653 рр. виявив неабиякий військовий талант у боях під Вінницею, Монастирищем і Жванцем, брав участь у поході на Молдавію. Під час Берестецької битви (1651) за відсутності Хмельницького обраний наказним гетьманом, організував вихід козаків з оточення. У 1654 році виступив проти союзу з російським царем, відмовився скласти йому присягу. Після смерті Хмельницького підтримав курс І. Виговського на розрив із Москвою, але засуджував його польську політику. Ув’язнений поляками у 1662-му році, а наступного року звільнений у розрахунку на його участь у поході на Лівобережну Україну. Запідозрений у зносинах з росіянами і гетьманським урядом І. Брюховецького, розстріляний біля Новгорода-Сіверського.


Бурляй Кіндрат – гадяцький полковник, прославився походами на Туреччину через Чорне море. Керував успішною атакою на Синопу, а також походами на Крим. Загинув під час облоги Збаража 13 липня 1649 року під час штурму, відрізаний від головних козацьких сил.


Виговський Іван (? – 1664) – відомий діяч українського козацтва. Походив із старовинного українського шляхетського православного роду. По закінченні Києво-Могилянської колегії служив у державних установах. У роки Визвольної війни став одним із найближчих соратників Б. Хмельницького, генеральним писарем Війська Запорізького. Після смерті Б. Хмельницького обраний наказним гетьманом при Юрієві Хмельницькому, а згодом домігся гетьманської булави. На посаді гетьмана здійснював антимосковську політику, розгромив промосковське повстання козаків (1658), а під Конотопом прислані з Росії війська (1659). Уклав у Гадячі угоду з Річчю Посполитою (1658), яка була ратифікована польським Сеймом у дуже обмеженому для України вигляді, що різко зменшило підтримку Виговського серед козацтва. У жовтні 1650 році на «Чорній раді» він був усунутий від гетьманства і повернув владу Юрію Хмельницькому. Після цього перебував на польській державній службі. В 1664 році за наказом свого особистого ворога – тодішнього гетьмана правобережної України Павла Тетері – був заарештований, безпідставно звинувачений у зраді польського короля і розстріляний.


Вишневецька Гризельда Констанція (1623–1672) – дочка коронного канцлера Томаша Замойського, дружина князя Яреми і мати майбутнього короля Польщі. У романі з’являється епізодично.


Вишневецький Ярема (1612–1651) – один із наймогутніших магнатів Речі Посполитої. Походив із українського князівського роду. Перейшов у католицтво. Виступав проти урядової політики централізації. Брав участь у жорстокому придушенні козацько-селянського повстання 1637–1638 рр. У 1639 році одружився з Гризельдою Замойською. Розбудовуючи свою магнатську «державу», вступив у гострі конфлікти з іншими магнатами (відома його суперечка, яка завершилася в Сеймі, з Олександром Конєцпольським за Гадяч), а його надмірна жорстокість призвела до того, що його називали «палієм». У 1646 році став воєводою руським. Під час Визвольної війни був прихильником кривавого придушення бунту, відзначився у боях під Махнівкою, П’яткою і Старокостянтиновом проти козацького війська, очолюваного М. Кривоносом. Ставши в 1649 році коронним гетьманом, продовжував придушувати визвольний рух на Україні заради відновлення польсько-шляхетського панування. Після короткого перебування на посаді був відсторонений від керівництва новообраним королем Польщі Яном Казимиром. Хоча й не був офіційним командувачем, однак відіграв значну для польського табору роль в оточеному Збаражі та у Берестецькій битві. Тогочасна шляхетська думка вважала його героєм козацької війни і творила легенди, що перебільшували його успіхи. Умер раптово 11 серпня 1651 року. Його популярність призвела до того, що після зречення престолу Яном Казимиром королем Польщі було обрано його сина Міхала Корибута Вишневецького. Сенкевич зобразив князя позитивним персонажем, використовуючи при цьому шляхетські джерела (щоденники, панегірики) і думку Людвіка Кубалі (а заперечуючи критичну оцінку Кароля Шайнохи, представлену у праці «Dwа lata dziejуw naszych»). У романі Ярема змальований єдиним лідером з польського боку, який може протистояти Хмельницькому. Письменник його наділяє не тільки військовим талантом, а й рисами ідеального керівника, вимогливого до своїх солдатів і одночасно турботливого, котрий ділить із ними труднощі та негаразди, горе й радість.

278