Вогнем і мечем - Страница 281

281

Скшетуський Ян – прототипом цього образу став Миколай Скшетуський, який під час козацьких війн служив у Остророга і прорвався з оточеного Збаража до короля. Підтвердження цього факту можна знайти у тогочасних джерелах (мемуари Лося, хроніка Рудавського та віршована «Домова Війна…» Самуеля зі Скрипни Твардовського). Сенкевич використав опис цієї події із «Історичних нарисів» Людвіка Кубалі для створення свого розлогого епізоду у завершальній частині 2-го тому «Вогнем і мечем».

Тугай-бей – перекопський мурза, татарський ватажок, який раніше воював проти козаків, а згодом на чолі татарських чамбулів, що підтримували Хмельницького. Воював під Жовтими Водами і Корсунем. Загинув під Берестечком. У романі є найважливішим татарським образом.

Фірлей Анджей – регіментарій зі Збаража. Епізодично з’являється у «Вогнем і мечем». У молодості отримав дуже ґрунтовну освіту. Був кальвіністом і навчався в протестантських університетах у різних країнах Європи. Повернувшись до Польщі, зайнявся сімейними справами і організацією життя єдиновірців, зокрема він створював кальвіністську шкільну освіту. Незважаючи на те що він був іновірцем, користувався загальною повагою. Головною причиною його позиції та авторитету, окрім рис характеру, була висока освіченість. У 1640 році Анджей Фірлей став бєлським каштеляном. Він відіграв певну роль у період міжкоролів’я і після обрання Яна Казимира став (у 1649 році) одним з військових регіментаріїв. В обороні Збаража, незважаючи на свій похилий вік і слабке здоров’я, подавав приклад іншим. Проявив відвагу та видатну військову майстерність. Після укладення Зборівської угоди король на визнання його заслуг надав йому звання сандомирського воєводи. Помер, імовірно, в 1650 році.

Хмельницький Богдан (Зиновій) Михайлович (1595–1657) – гетьман України, творець Української держави. Місцем народження вважається Суботів. Походив із дрібної української шляхти. Освіту здобув у одній з київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. З юнацьких літ на військовій службі. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань 30-х років XVII ст. виступав на боці козаків. Отримав у спадок хутір у Суботові. Брав участь у посольстві 1646 року до короля Владислава IV, яке обговорювало таємні плани щодо турецької війни. У 1647 році загострилася суперечка Хмельницького з чигиринським підстаростою Чаплинським, котрий силоміць відібрав Суботів, а Хмельницького кинув у в’язницю, користуючись протекцією Олександра Конєцпольського. В січні 1648 року на Запорізькій Січі він підняв прапор повстання, поклавши тим самим початок Визвольній війні українського народу проти Польщі. Після обрання гетьманом і укладення військового союзу з Кримом Хмельницький розпочав відкриту збройну боротьбу. Протягом 1648 року він здобув перемоги над польськими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, здійснив облогу Львова й оточення Замостя.

У роки Визвольної війни Хмельницький проявив себе не лише як видатний полководець, а й як тонкий дипломат, який домігся визнання Європою Української держави як суб’єкта міжнародного права. Під тиском складної внутрішньої та міжнародної ситуації Хмельницький пішов на переговори з Росією. У березні 1654 року було укладено Переяславську угоду, згідно з якою Україна та Росія об’єдналися на конфедеративній основі. До кінця свого життя Хмельницький проводив незалежну внутрішню політику, прагнув зміцнити міжнародні позиції України. Помер у Чигирині і був похований у Суботові в Іллінській церкві. У концепції Сенкевича образ Хмельницького набирає демонічних рис і деградує через постійне п’янство. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями представлені не в безпосередньому зображенні і подані, до того ж, як наслідок прорахунків польських воєначальників. Це знижує на сторінках роману значення таланту козацького гетьмана і полегшує протиставлення йому військових доблестей Вишневецького. Під час облоги Збаража він втратив частину своєї харизматичної сили у зіткненні з князем Вишневецьким, а після поразки під Берестечком остаточного приниження він зазнав від втікаючого татарського хана.

Чаплинський Даніель – чигиринський підстароста, управитель маєтку Олександра Конєцпольського. Переслідувач Хмельницького, у якого він відібрав хутір Суботів усупереч королівському привілею і призвів до його ув’язнення коронним хорунжим Олександром Конєцпольським.

Чарнецький Стефан (1599–1665) – походив зі шляхти середнього достатку, один із 10 синів Кшиштофа Чарнецького. У війську з юних літ, учасник козацьких воєн; у 1649 році після поразки польських військ під Жовтими Водами потрапив до турецької неволі. Повернувшись із неї у чині полковника, далі воював на Україні, де прославився своєю жорстокістю. Поволі підіймався на все вищі посади: після поразки під Батогом став коронним обозним, а незадовго до шведської навали – київським каштеляном. Був тісно пов’язаний із королівським двором, відзначився під час шведської кампанії. Захищав оточений Краків, після капітуляції зайняв вимушено нейтральну позицію. Помер 16 лютого 1665 року в Сокілці під Львовом, повертаючись зі східного фронту, внаслідок отриманих ран, після тяжкої хвороби. У Трилогії вперше його зустрічаємо у 1-му томі «Вогнем і мечем» під Жовтими Водами (під час зображення смерті Стефана Потоцького і в короткій розмові зі Скшетуським). Значну роль відіграв в історичній лінії «Потопу».

281