Вогнем і мечем - Страница 3

Літературний дебют (поки що поетичний) був невдалим – у 1867 році «Тиґоднік Ілюстровани» відхилив його «Ідилію молодості», але успіх прийшов до Сенкевича несподівано в царині журналістики: вже в 1869 році майбутній нобелівський лауреат здобуде собі славу одного з найпопулярніших фейлетоністів Варшави, виступаючи на шпальтах «Пшеґльонду Тиґодньового» та «Тиґодніка Ілюстрованого» під псевдонімом «Літвос». Проте амбіції молодого Сенкевича не обмежувались журналістикою: одночасно він розпочинає працювати над своїм першим романом «Намарне» (1871), який взявся друкувати тижневик «Вєнєц». Уже у своїй першій романній спробі письменник поклав в основу творчого методу «літературність», довіряючи більше своїй творчій уяві та інтуїції й не обтяжуючи себе вивченням середовища і реалій. Місцем подій твору Сенкевич обирає незнайоме йому з досвіду місто (чомусь ним став Київ) і середовище польських студентів Київського університету. Найімовірніше, Сенкевичеві було байдуже до Києва, він вважав, що польські студенти на берегах Дніпра не відрізняються від своїх колег із Варшави. Тому й матеріал черпав із власного досвіду, який можна легко впізнати в романі. Цікаво, що на сторінках «Намарне» Сенкевич згадує свого майбутнього критика Антоновича: «…Тут є хлопомани; їх заснував і сформував Антонєвич, тимчасово головували Рильський та Стемпковський, але сьогодні це вже дурні, які не знають, чого хочуть; розмовляють по-малоруськи і п’ють просту горілку – оце й усе».

Позитивістська ідеологія якраз набирала тоді обертів у польському культурному житті, і молодий письменник, який шукав власне місце в літературі, спробував себе в жанрі тенденційного, дидактично-виховного оповідання («Гуморески з портфеля Воршилли», 1872). Однак швидко відчув себе чужим у цій галузі: чужою йому була не тільки поетика тенденційної літератури, він не поділяв захоплення «молодої» преси ідеями прогресу, міщанським ідеалом, а також фанатичної віри у всесилля науки і постулати органічної праці. Письменник одним із перших відчув усю небезпеку публіцистики в літературі, яка загрожувала схематизмом, шаблонністю й інтелектуальним обмілінням.

Поки ідейні позитивісти сприймали Сенкевича як свого однодумця, він продовжував завойовувати серця читачів як автор фейлетонів «Теперішній момент» у «Ґазеті Польській». Літвос особливо цікавився історією суспільства й культурою Варшави, пильно стежив за театральним і літературним життям, але передусім був визнаним знавцем вищого світу Варшави, який постає в його фейлетонах з легким нашаруванням іронії. У тій-таки «Ґазеті Польській» Сенкевич надрукував три оповідання: «Старий слуга» (1875), «Ганя» (1876) та «Селім Мірза» (1877), які заповідали зовсім інший напрямок творчого розвитку письменника, ніж його попередні невдалі тенденційні спроби. Деякі дослідники називають їх «малою трилогією». У цих оповіданнях на повну силу відчувається пієтет до традиційного шляхетського двору (об’єкт глузування позитивістів), зацікавлення «країною дитячих років», крім того, тут звучить – досконало зашифрований, з огляду на царську цензуру, – мотив січневого повстання 1863 року, який стане популярним у письменників наступного покоління. «Мала трилогія» показала, наскільки сильним було у Сенкевича відчуття того, що «висить у повітрі», наскільки він був чутливим до потаємних прагнень польського читача. Відтоді харизма оригінального й успішного митця вже не залишала письменника.

Популярності Сенкевича сприяв іще один досить сміливий на ті часи крок – подорож до Америки. Письменник уже встиг зазнати смаку подорожування, об’їздивши пів-Європи, й Америка як країна, оточена екзотичним ореолом пригод і свободи, яка обіцяла безліч нових вражень, дуже приваблювала його, втомленого від тісного культурного світу Варшави і постійного клопоту заробляння на хліб. В Америці Сенкевич зупинився в Нью-Йорку, здійснив далеку подорож залізницею на Захід, надовго затримався в Каліфорнії.

В Америці Сенкевич зміцнив свої позиції популярного журналіста. Результатом його журналістської діяльності (а він продовжував бути кореспондентом «Ґазети Польської») став цілий цикл «Листів з подорожі до Америки», який дуже сприяв збільшенню кількості передплатників газети. Його американська кореспонденція довела, що, як не дивно, Сенкевич не тільки міг із зовнішнього, дистанційованого погляду європейця пильно спостерігати й глибше помічати культурні та соціально-економічні процеси в Америці, а й на їхньому тлі краще бачити й розуміти проблеми, які стосуються його власної країни, Польщі. Цей стан своєї душі письменник запам’ятав і пізніше, під час написання великих романів, намагався виїхати до Франції, Австрії, Італії, щоб у чужомовному й байдужому до нього й до його польських справ середовищі, у повному абстрагуванні від дійсності вслухатися в себе й записувати своє бачення польської історії.

Найважливішими художніми творами «американського» періоду були два оповідання – «Сахем» (1883) на індіанську тематику та «Ескізи вугіллям» – з проблем польського села. Героєм новели «Сахем» є індіанець, останній нащадок свого племені, який мусить заробляти на шматок хліба, співаючи в цирку для білих бойову пісню, з якою його предки йшли у переможний бій, – але дух уже мертвого народу настільки сильний, що пісня сіє паніку серед слухачів. В оповіданні «Ескізи вугіллям» Сенкевич радикально відступає від традиційних шаблонів літератури на селянську тематику: у трагічній історії, яка розігралася в селі Бараня Ґлова, письменник, далекий від сентиментальних ідеалізацій, майже по-натуралістичному зумів серед примітивізму, інтелектуальної темряви, безпорадності перед новими соціальними умовами показати моральну велич селянина. Завуальовано, з цензурних міркувань, але цілком зрозуміло для сучасника прозвучав і мотив січневого повстання. Ще більш майстерне володіння алюзією та символом Сенкевич виявив у іншому оповіданні – вже на польсько-американську тематику – «Ліхтарник». На прикладі долі одного польського емігранта Сенкевич показав силу романтичної поезії у збереженні національної свідомості поляків. Це вона об’єднує бездержавний народ і живить його надією на майбутнє воскресіння.